Число відкриває стаття Григорія Грабовича, у фокусі якої постають українські наукові дослідження після російського вторгнення, а також проблема «кенселінґу» російської культури в українському та світовому контекстах. Дмитро Шевчук, рецензуючи український переклад книжки Ніла Ферґюсона «Приреченість: політика і катастрофи», стверджує, що історію катастроф не можна розглядати окремо від економічної, соціяльної, культурної та політичної історії. Вадим Василенко відзначає у творчості Ігоря Костецького його спроби створити ориґінальну естетичну систему та підважити усталений літературний канон. Галина Бабак рецензує публікацію «Київського щоденника» Вікторії Колосової – унікального приватного джерела авторських роздумів про мирне життя і війну. Ольга Хомета, оглядаючи поетичну збірку Олександра Авербуха «Жидівський король», стверджує, що книжка примирює пам’ять складних стосунків українців та євреїв, а також оприявнює їхню спільну історію і спільні травми. Віталій Жежера проводить паралелі між Другою світовою і сучасною російсько-українською війною. Його фраґментарні спостереження фіксують колоніяльні світовідчуття, що присутні в українських дискусіях на тему культурної політики. Представляючи Центр громадянських свобод на церемонії вручення Нобелівських премій, Олександра Матвійчук ставить п’ять запитань про майбутнє України та пояснює, де варто шукати на них відповіді.