Описание
Новий збірник шевченкознавчих нарисів київського дослідника, завідувача відділу шевченкознавства Інституту літератури, члена-кореспондента НАН України Олександра Бороня тематично, методологічно і структурно продовжує дві його книжки, що побачили світ у видавництві «Критика» раніше: «Ніже тії коми...» (2022) і «Ані титли...» (2024); про них можна прочитати у ч. 11–12 «Критики» за 2022 рік і в ч. 5–6 за 2024-й. Із трьох десятків уміщених у книжці текстів два написано спеціяльно для неї, решту здебільшого було опубліковано в журналі «Слово і Час», збірнику наукових праць «Шевченкознавчі студії», «Критиці» та ще декількох виданнях у 2023–2025 роках, а ще деякі заплановано до друку в журнальній версії водночас із книжковою. Зібрані під однією обкладинкою нариси згруповано у п’ять розділів, із яких найбільший – «Текстологічні, джерелознавчі та коментаторські аспекти». Усі розвідки наново переглянуто для книжкового видання, виправлено помічені фактичні помилки й недогляди, зроблено необхідні доповнення. Кожен окремий сюжет (або декілька сюжетів, якщо стаття складається з низки самостійних розділів) автор береться розглянути з різних ракурсів і занурити в різні контексти. Коментарем до розповіді про життя і твори поета стають наукові настанови, які Боронь наполегливо проговорює поміж рядками заплутаних детективних сюжетів. «Достовірна реконструкція Шевченкового життя день за днем – одне з найважливіших завдань для дослідників поетової біографії», – зазначає автор. Дослідницький процес вічний, адже залежить від обставин конкретного часу: «З припливом не врахованих раніше джерел доводиться вносити в усталену хронологію деякі корективи, зокрема й тоді, коли стають очевидними часові невідповідності». Науковець докладно цитує джерела, здійснює перехресну перевірку вцілілих документів, зіставляє факти з біографії поета, його художніх творів і мемуарної літератури, публікує невідомі автографи. Він також ставить несподівані запитання, зосереджується на тих епізодах життя поета, про які збереглося вкрай мало відомостей. Проводить докладну ревізію того, що вже було зроблено, фіксує неточності, які виникали під тиском цензури, і мотиви, котрі спричинилися до викривлення спогаду чи неточного коментаря. І резюмує: цікаві спогади не завжди правдиві. Додаткового об’єму й етичної сили текстам додає те, що більшість із них написано з позицій соціяльної історії. Бороня цікавлять долі людей, їхні життєві обставини, побутові умови, суспільні звичаї. Іще один важливий мотив для науковця – це потрактування багатьох його теперішніх розвідок як «домашньої роботи» перед початком упорядкування нового академічного зібрання літературних творів поета. Йдеться і про загальні засади, на яких належить зорганізувати таку роботу, і про конкретні рішення щодо текстологічних підходів. Прикметною особливістю третього збірника є вміщена у його прикінцевому розділі «Історія та сучасність шевченкознавства» добірка творчих портретів знаних українських шевченкознавців: Юрія Івакіна, Василя Бородіна, Миколи Павлюка та Валерії Смілянської. Бородін і Смілянська очолювали відділ шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, Івакін і Павлюк були його багатолітніми працівниками. Біографії дослідників – частина історії української науки. Автор послідовно й коректно окреслює життєвий шлях своїх попередників, із сучасних позицій коментує їхній науковий доробок, докладно розповідає про творчі досягнення і не замовчує прорахунків. Він із розумінням ставиться до реалій часу (ідеологічні настанови, клішовані терміни, ритуальні заклинання), тобто використовує для аналізу подвійну оптику: пропонує свій погляд на те, яку вагу мала праця науковця в минулому і яке її значення для сучасної гуманістики. Кожен із цих текстів можна брати за взірець уважного та вимогливого і водночас доброзичливого й людяного ретроспективного аналізу. Окрім того, розділ містить відгук на нещодавно видану книжку Євгена Матвієнка, Євгена Букета і Олексія Дєдуша «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки» (2025). Рецензент віддає належне важливій дослідницькій праці колеґ: «Ще ніхто ніколи не вивчав архівні документи двох сіл, у яких минало Тарасове дитинство, з такою повнотою і системністю». Книжка побачила світ у рамках спільної науково-видавничої програми Інституту Критики та Інституту джерелознавства НТШ-А за підтримки Наукового Товариства імені Шевченка в Америці (з фонду Івана й Елизавети Хлопецьких) і Українського наукового інституту Гарвардського університету.
