Число 5-6, 2022 року відкриває есей Олени Стяжкіної, яка створює колаж із здавалося б, буденних сцен, кожна з яких показує важливість українського опору і солідарности українців. Іван Гомза описує досвід евакуації власної родини у перший день повномасштабного російського вторгнення, зазначаючи, що подорож з Києва до Львова забрала тридцять годин замість звичних семи. Остап Українець, характеризуючи особливості праці на інформаційному фронті після 24 лютого 2022 року, наголошує запізніле розуміння в українському суспільстві того факту, що так, як було до війни, більше не буде. Юлія Ємець-Доброносова рецензує серію документальних фільмів «Розсіяні», у яких історія постає як у вимірі story життя окремих людей та родин, так і у вимірі history країн, континентів, поколінь, наукових інституцій. Вадим Василенко зазначає, що досі не написана інтелектуальна біографія Володимира Державина приваблює своєю неоднорідністю, переплетенням різних, іноді взаємопротилежних напрямів, ідей, тенденцій. Євген Мінко, рецензючи книжку Синтії Гейвен «Еволюція бажання: життя Рене Жирара», зазначає, що для Жирара наука була полем передчуттів і осяянь, інструментом вивчення ефемерних, але фундаментальних елементів людського буття: бажання, відчуття сакрального, непереборного потягу до насильства. Олег Сидор-Гібелинда рецензує чотири нещодавно видані книжки про Георгія Нарбута, зазначаючи, що це вже другий «Нарбутів ренесанс» за минулі пів сторіччя. Завершує число есей Олени Червоник, у якому вона розглядає декілька різних і не раз протилежних інтерпретаторських позицій щодо праці Роляна Барта «Camera lucida».