Vazhko skazati, shho Petro Franko buv u tіnі іstorії. SHHe za zhittya neposidyuchij sin Kamenyara mav viznannya, adzhe doklavsya do bezlіchі sprav — vіd keruvannya pershim letuns′kim vіddіlom Ukraїns′koї Galic′koї Armії ta poshirennya «Plastu» v Ukraїnі do chіmіchnich doslіdzhen′, vidavnichoї dіyal′nostі і stvorennya pershogo bat′kovogo muzeyu. Ale Petro takozh pisav. YAk і v zhittі, u tekstach bachimo poshuki vlasnogo shlyachu cherez eksperimenti z zhanrami j temami. U deyakich opovіdannyach ta v povіstі «Vіd Stripi do Damasku» є vіdgomіn і vlasnogo dosvіdu avtora — kolishn′ogo chetarya і mandrіvnika. ZHivі j dinamіchnі tvori ne proderlisya cherez guchnu slavu bat′kіvs′kich poem і vіrshіv, ta vіd togo ne vtratili koloritu j charakteru, tak schozhogo na Petrovij.
