Važko skazati, čšo Petro Franko buv u tіnі іstorії. ŠČe za žittja neposidjučij sin Kamenjara mav viznannja, adže doklavsja do bezlіčі sprav — vіd keruvannja peršim letuns′kim vіddіlom Ukraїns′koї Galic′koї Armії ta poširennja «Plastu» v Ukraїnі do chіmіčnich doslіdžen′, vidavničoї dіjal′nostі і stvorennja peršogo bat′kovogo muzeju. Ale Petro takož pisav. JAk і v žittі, u tekstach bačimo pošuki vlasnogo šljachu čerez eksperimenti z žanrami j temami. U dejakich opovіdannjach ta v povіstі «Vіd Stripi do Damasku» є vіdgomіn і vlasnogo dosvіdu avtora — kolišn′ogo četarja і mandrіvnika. Živі j dinamіčnі tvori ne proderlisja čerez gučnu slavu bat′kіvs′kich poem і vіršіv, ta vіd togo ne vtratili koloritu j charakteru, tak schožogo na Petrovij.
