У цій збірці малої прози нобелівська лауреатка Ольга Токарчук ступає на звичну для себе територію помежів’я, що утворилося десь на перетині міфів і науки, реальності й вигадок, пам’яті та мрій про майбуття. І наче надсильна чаклунка чи надвпливова науковиця, авторка зіштовхує ці виміри, наче в колайдері, змішує їх, наче у зіллеварному казані, ‒ аби зробити щось, що здавалось цілковито звичним, не таким. І цими зіткненнями, переплітаннями і змішуваннями у кожному оповіданні вона творить нову реальність, де не залишається місця колишнім межам і де героям та читачам доводиться шукати чи прокладати їх заново.
