Цинічні теорії про гендер, расу та ідентичність. І чому вони згубні для нас усіх

Ви чули, що мова — це насильство, а наука — сексистська? Можливо, вам говорили, що ожиріння — це здорово, або що не існує такого поняття, як біологічна стать, чи що лише білі люди можуть бути расистами? Зізнайтеся, вас бентежать ці ідеї. І ви ніяк не збагнете, як їм вдалося так швидко кинути виклик усьому західному суспільству. Гелен Плакроуз і Джеймс Ліндсей простежили еволюцію цих ідей від французького постмодернізму до сьогодення. Автори доводять: постмодернізм не помер. Навпаки, він вийшов за межі університетів і переріс у «священну війну» проти Заходу, науки, свободи слова й лібералізму. Тепер постмодернізм — це квазірелігія ідентичності, яка має свою догматику та войовничих адептів, сповнених рішучості навернути інакодумців, а інакше — змусити їх мовчати. Утім, автори певні: мовчати ми не маємо права.