Монографія пропонує комплексне дослідження номінальної присутности і змістового функціонування богородичних імен (Богородиця, Божа Матір, Діва Марія та інші варіанти) в давньоруських літописних текстах ХІ–ХІІІ століть («Повість временних літ», Київський літопис і Галицько-Волинський літопис). Студія має літературознавче спрямування і стосується метафізичної основи руського літописання як синкретичного комплексу відображення історичної, актуальної та прогностичної дійсности на рівнях прагматичних і символічних сенсів. Постать Богородиці, її номени та образні структури, пов’язані з нею, є тією обраною призмою, крізь яку проведено дослідження метафізичного сенсу літописної історії. Сама Богородиця щоразу бере певну участь в описуваних у літописах подіях: на рівні повноцінного персонажа, а також знака, символу, які потребують відповідно декодування чи розгортання для поглибленого розуміння специфіки середньовічного літературного образотворення та відображення історії