Жовтий. Історія кольору

Історія золота: становлення жовтого кольору від античності до сьогодення «Жовтий — м’який, приємний і радісний колір. Однак, опинившись у тіні, він миттю втрачає принадність, а найменша домішка робить його брудним, сумним, потворним і банальним», — Ґете Художньо обрамлена й історично доведена одіссея жовтого кольору французького медієвіста Мішеля Пастуро описує тернистий шлях, який вдалося подолати всім відтінкам жовтого, щоб заполонити світ людини. Від перших натільних малюнків теплого кольору вохри до скромного місця у повсякденному житті Європи на межі XIX століття і безколірного існування в сучасності. Мандруючи Європою, Східною Азією, Індією, Африкою і Південною Америкою, жовтий став частиною мистецтва, релігії, моди, літератури й науки і водночас залишився найменш визнаним. Сучасна Європа не надає йому особливого значення, але так було не завжди. Увесь спектр його відтінків — від світлих і теплих до темних і сірчаних — гармонійно лягає на історію людства. Священний символізм часів античності й демонічний відтінок фальшивомонетників, лицарів, Юди й Люцифера. Імператорський колір Стародавнього Китаю й індійський символ щастя. Жовтий скрізь, і Пастуро висвітлює багатство його захопливих образів із вправністю митця. Чому варто прочитати книжку «Жовтий. Історія кольору»? Наповнена мистецтвом, артефактами і доказами важливої ролі жовтого кольору у світовій історії. Історія матеріальної культури крізь спектр кольору — від золота і сонця до мантії Юди — символу, який заплямував єврейський народ. Одна із серії подарункових видань Лабораторії про історію кольору від історика-медієвіста Мішеля Пастуро. Про автора Мішель Пастуро — професор середньовічної історії, експерт із західної символіки, історик-медієвіст, геральдист, автор всесвітньовідомої серії книг про кольори. Академік Міжнародної академії геральдики та віцепрезидент Французького геральдичного товариства (Société française d'héraldique). З 1983 року очолює кафедру історії західного символізму (Chaire d'histoire de la symbolique occidentale) і є директором досліджень у Практичній школі вищих досліджень Сорбонни. Здобув почесний ступінь доктора Лозаннського університету в 1996 році. Має багато публікацій на тему історії кольорів, тварин, символів і лицарів Круглого столу. Пише про емблеми, геральдику, сигілографію і нумізматику. Цитати Жовтий — один із перших кольорів, який людина почала виготовляти для живопису. Спершу вона малювала на своєму тілі, потім на камінні, скелях, на предметах хатнього вжитку, зрештою на стінах печер. Про перші натільні малюнки нам не відомо нічого. У кращому разі можна припустити, що наносили їх глиною і використовували для захисту від сонця, хвороб, комах і навіть темних сил. Очевидно, вони виконували ще й таксономічну функцію — розрізняли спільноти й клани, встановлювали ієрархію, підкреслювали важливі моменти й ритуали, розрізняли статі (червона вохра для чоловіків, жовта — для жінок?) і вікові групи. Утім, це все тільки здогадки. Світле волосся шляхетних дам і доблесних лицарів — як і герби та прапори — доводить, що у феодальну добу до жовтого часто ставилися позитивно: він асоціювався не тільки із золотом і сонцем, а й із честю, куртуазністю, красою і коханням. Водночас, як і будь-який інший колір, жовтий теж мав у тогочасних уявленнях багато негативних аспектів. І що ближче ми підходимо до кінця Середньовіччя, то різноманітнішими і чисельнішими вони стають. З кінця ХІІІ століття символіка жовтого суттєво погіршилася, навіюючи заздрість, ревнощі, брехню, безчестя і зраду. Доволі багато як на колір, що тривалий час непомітно ховався в тіні золотого. Перш ніж спробувати з’ясувати причини такої зміни, забудьмо про біляве волосся, та все одно лишімося у сфері тілесного: час зосередитися на двох жовтавих рідинах, які виділяє наш організм — жовчі та сечі. Жовтий вважали також кольором ошуканства: у жовтий вдягалися не тільки ошуканці, а й самі ошукані! Але це не єдина його негативна конотація. Факти мови та лексика свідчать, що жовтий усюди мав погану славу. Французькою та італійською «жовтим» (jaune і giallo) називали зрадника; у тогочасному англійському сленгу з’явився вислів yellow dog («жовтий пес») на позначення лякливої людини, боягуза, а yellow press («жовта преса») з 1900-х років набула значення «скандальної преси». Схожі ідеї присутні і в інших мовах: німецькою gelber Laune sein («бути в жовтому настрої») означає «бути в кислому настрої»; нідерландською gele verhalen vertellen («розповідати жовті історії») — «брехати». А саме дієслово jaunir і французькою, і сусідніми мовами (to turn yellow; vergilben; ingiallire) має негативне забарвлення. Звісно, у прямому сенсі воно означає «жовтіти», і трохи рідше — «робити жовтим», але частіше зринають його переносні значення, що лишаються так само принизливими, як і в XVII та XVIIІ століттях: «бруднитися», «черствіти», «зношуватися», «старіти», «пліснявіти», «гнити» тощо. Ні сучасна, ні давня мова не виявляли симпатії до цього кольору, який спершу вражає крассою, а потім дуже швидко вигоряє і брудниться. Відгук «Пастуро розкриває значення кольору, заглиблюючись у культурні джерела — від історії, одягу й міфів до мистецтва й етимології, і розкриває ролі, які кожен колір відігравав у суспільстві», — Michael Prodger, The Times