Velegranna spadshhina Іvana Franka — vsebіchno obdarovanogo pis′mennika-mislitelya, zhittєtvorchіst′ yakogo stanovit′ cіlu epochu v kul′turnіj ta polіtichnіj іstorії Ukraїni, — nalezhit′ do zolotogo fondu svіtovoї lіteraturi. CHudozhn′o dovershenі, tematichno rozmaїtі j fіlosofіchno glibokі «іzmaragdi» jogo poezії, prozi ta dramaturgії j dosі zberіgayut′ svoyu pekuchu aktual′nіst′ ta estetichnu privablivіst′. Vibranі tvori zagal′noviznanogo, ale vse shhe nedostatn′o znanogo klasika ukraїns′kogo pis′menstva vklyuchayut′ u sebe yak chrestomatіjnі, «vіzitkovі» teksti (nasampered tі, vivchennya yakich peredbacheno shkіl′noyu programoyu), tak і deyakі malovіdomі, zokrema «proskribovanі» totalіtarnim rezhimom pisannya, shho z іdeologіchnich prichin opinilisya «za bortom» 50-tomnika. ZHive, ognenne Frankove slovo promovlyaє «do vsіch narodіv і do vsіch vіkіv», u tіm chislі j do suchasnogo chitacha, golosom lyuds′koї tugi і vіri – «vіri v silu ducha».