Ці люті очиська, ці величезні зубиська… Чого тільки не вигадали інші звірі, щоб вберегтися від лютого агресора. Щоденні рейди антивовчої бригади, антивовчі сітки, щоб вберегти домівку, лісова газета, яка детально описує кожен злочин зубатого убивці… Все у лісі працювало на стримування Вовка. Та коли одного дня Вовк спустився зі своєї скелі, одягнутий у милі плетені труси, його спочатку не впізнали. Де злючі очиська? Нема, тільки добрий погляд. Де величезні зубиська… А ні, вони на місці. Невже весь цей час звірі звинувачували не того? Невже весь цей час вони кричали: «Вовк!», хоч насправді боятися треба було когось іншого?