У монографії викладено зміст проведених колективом авторів досліджень щодо правового забезпечення протидії біозагрозам в умовах протиепідемічних заходів. Сформульовано висновок, що епідеміологічна безпека є ключовою складовою національного та глобального здоров’я і, як наслідок, має розглядатися як складова національної безпеки держави. Розкрито питання правового регулювання проведення вакцинації та імунопрофілактики як в Україні, так і в країнах ЄС, а також поводження з небезпечними патогенами та штамами особливо небезпечних мікроорганізмів. Досліджено соціально-економічні складові охорони праці та їх необхідність в аспекті забезпечення епідемічної безпеки держави. Звернуто увагу на юридичну відповідальність за порушення епідемічної безпеки, а саме на відповідальність дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну і кримінальну. Окрім того, спрогнозовано негативні впливи кримінального права на епідемічну безпеку щодо криміналізації передачі інфекційного захворювання від носія певної інфекції до іншої людини за відсутності умислу на заподіяння шкоди здоров’ю потерпілої особи (статті 130 й 133 КК України) та криміналізації поведінки, яка сама по собі не є небезпечною для людини, суспільства й держави, але при цьому є звичайною, притаманна особам, що належать до ключових груп із високим ризиком інфікування інфекційними захворюваннями (представники ЛГБТ-спільноти; працівники секс-бізнесу; люди, які вживають ін’єкційні наркотики; люди у в’язницях та інших закритих установах). Зважаючи на результати дослідження, запропоновано низку змін до регуляторного законодавства, а також до КУпАП та КК України задля повного заповнення виявлених прогалин і виправлення наявних неточностей.