У відповідності до резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», прийнятій Організацією
Об’єднаних Націй у 2000 р., кожна країна співдружності має проробити конкретну роботу,
спрямовану на підвищення ролі та відповідальності жіноцтва у миротворчих процесах та
безпеці власної батьківщини. Характерно, що Україна приєдналась до цього документу лише після
Революції Гідності, а не у 2000 році.
А це означає, що питання гендерні не тільки знову актуальні, але активно втілюються у
політичні, суспільні, законодавчі та інші практики.
Лідером в цьому є Міністерство оборони України. Практично із 2018 року ним зроблені рішучі
кроки в бік особливої місії армії щодо гендеризації українського суспільства і політикуму. Робиться
не окремим чином, а в ході системних переналаштувань ЗСУ на сучасний лад, на стандарти НАТО.
Всі сторони організації і забезпечення збройних сил країни стрімко підтягують до вказаних
стандартів. При цьому слід мати на увазі, що багато років поспіль Альянс проводить курс на
гендеризацію усіх своїх структур. У тому числі і найвищого рівня управління в НАТО.
Цей комплексний підхід в Україні спричинив значні зміни у підходах до ролі жінок у війську
і нині їх загальна кількість в ЗСУ під час запеклих бойових дій практично відповідає середньої
кількості жінок в арміях Альянсу, а деякі національні армії й переважає.
У сучасній Україні відбуваються позитивні зміни, пов’язані із паритетною (гендерною)
демократією, в різних сферах суспільного життя. Та все ж на особливу увагу заслуговує
гендерна політика у сфері безпеки, адже держава знаходиться у стані війни. У боротьбі з
російським агресором сьогодні приймають активну участь українські жінки, в тому числі і як
військовослужбовці.
Нині здається суспільство і сама армія починають розуміти місце жінок і в суспільстві, і в
армії.
