У монографії львівської дослідниці підходи історичної антропології й антропології права використано для аналізу міської історії на руських землях Королівства Польського і Великого князівства Литовського у XIV – першій половині XVII століття. Авторка застосовує до вивчення минулого культурно-антропологічну методику, спираючись переважно на джерела правового штибу – «Саксонське зерцало», Статут Яна Ласького, правничі трактати Бартломєя Ґроїцького, Павла Щербіча і Павла Кушевіча, сеймові конституції та локаційні привілеї, – що вони засвідчують вплив на тогочасне міщанське суспільство як звичаю і традиції, так і ідей гуманізму та Реформації й містять глибинний пласт інформації про антропологічний вимір побиту пізньосередньовічного та ранньомодерного міста: не тільки про світ правових уявлень міщан, а й про їхні розмаїті соціяльні, конфесійні, етнічні та ґендерні ідентичності, фобії та стереотипи, нормативну й асоціяльну поведінку, про погляди на засади світопорядку, на поняття ідеального громадянина і на своє місце у державі, про ставлення до влади і решти станів й узагалі до Іншого тощо.