Твір «Верифікація вічності» більшою частиною можна віднести до жанру альтернативної історії, адже основний фон твору, на тлі якого розвиваються події, це вільна та незалежна Україна, яка з’явилася на політичній мапі світу після закінчення Другої світової війни. Радянський Союз, згідно вступним даним, відступив на північ та схід, Німеччина здалася союзникам. Головний герой це типовий образ «простої людини, яка живе поза політикою», людина, яка не задумується над тим, який шлях пройшла його країна, щоб досягти сьогоденних висот. З часом він підловлює себе на тому, що навколишня реальність іноді відрізняється від дійсності. Деякі позабуті події в описах інших людей, які їх теж пережили, також виглядають по-іншому. Загальна канва сьогодення починає рватись, розум мучать кошмари, неприємні спогади. Намагання головного героя верифікувати навколишню реальність, щоб зрозуміти, де ховається істина, а де фальш, де дійсність, а де фантазія чи сон, врешті-решт приводять чоловіка до розуміння того, що через велику кількість варіантів вибору життєвого шляху наш світ перетворюється на своєрідну мару. І вже стає важко зрозуміти, хто ми насправді – люди, яким сниться цей світ, або сам світ, якому сняться люди. Власний розум нашого героя блукає із самого народження у сутінках, заколисаний монотонністю життя, палким прагненням до конформізму та покою, викладеному у формулі «Хай там небо падає на Землю, а хоч би мене не чіпали». І ця буденність так званих «розтягнутих треніків», яку ми знаємо під маркою «щасливого життя», пожирає його без лишку, перетворюючи на людину, які живе «між рядків». На узори Мойр чи Норн, які прядуть тканину нашої долі.