У цьому метушливому, багатоликому, перенасиченому подіями світі людина мала б прагнути усамітнення, а вона страждає від... самоти. Нікому не хочеться занурюватися в чиїсь (навіть у доньчині) проблеми, ніхто не візьме на себе й окрушинки чийогось болю. Як було б добре, аби з одного боку — ніхто нікого ні за яких умов «не діставав, не кумарив, не ліз повчаннями в душу». З другого — ніхто не вибивався б із чітко зорганізованої шеренги «правильних» людей. А «неправильні» чомусь хочуть умерти. Тобто, відчайдушно прагнуть, аби їх почули чи бодай помітили, й шукають спасіння в інтернеті... А там раптом з’являється подруга. Всерозуміюча. Вірна до останку...