Роман “Син землі” — останній твір майстра емоційно насиченої прози Осипа Турянського (1880—1933). Письменник по-своєму інтерпретує вічну тему кохання, створивши красиву казку про чисту й високу любов, що окрилює та просвітлює душу. Через романтичну сюжетну лінію твору, пов’язану зі стосунками сина галицького селянина, гімназиста Івана Куценка та онуки місцевого графа Олени Воронської, письменник утверджує думку про необхідність духовного зцілення любов’ю, первинною чистотою та про моральне вдосконалення людини.