Описание
Почувши на святі першого снопа таємний переповіт голови сільради про колумбійських жінок: «…якщо ти не пізнав кохання колумбійки, то, вважай, не жив на цьому світі…», дванадцятеро хирів- ських чоловіків спершу задумались над сенсом життя, а далі стали мучити себе питанням, чи можна назвати життям те, що відбуваєть- ся з ними в Хирівці. Безсоння, глибока задумливість, втрата апетиту, ваги та інтересу до того, що колись радувало око, вухо та інші органи привели сімох хирянів до колективного рішення їхати в Колумбію. Вирішити це одне, а здійснити задумане – це зовсім інше, особливо, коли маєш таку оригінальну причину для поїздки, тож хиряни повідомили хто дружині, а хто батьку чи матері, що їдуть у Колумбію по саджанці карибської гуана́бани, бо вирощування цього фрукту – це єдиний в Україні шлях до матеріального, а разом із ним і душевного комфорту. Серед семи найсміливіших в історії Хирівки хирянів лише Іван Чорногуз мав зарубіжний досвід: його аж двічі возили на заробітки до Польщі, тож проблеми хирянів почалися вже в аеропорті. З Борисполя їх випустили завдяки клопотанням голови сільради, а от у Мадриді на їхню міжнародну експедицію наклали заборону і, якби не український мандрівник, що летів до Боготи тим самим рейсом, хиряни ніколи б не ознайомилися з тією дивовиж- ною стороною Колумбії, яка ховається від туристів, бо має прихильність лише до мандрівників.
