«Ос» — це книга води і вітру, елементальна й ефемерна водночас. Іще — це книга зворотного дорослішання, доростання поета до власного коріння. Тут метафори тоншають, а невагомий світ сутінків і напівтонів заступає важку чорно‑біло-червону кольорову гаму. Зрештою, «Ос» — це книга страхів, але водночас і книга безупинного, невтомного, безстрашного сподівання. Це крок у прозорість, яка у відповідь розкриває свої обійми.